СУМ НА ІСПИТІ ІСТОРІЇ

До роковин Процесу “СВУ-СУМ”

СУМ НА ІСПИТІ ІСТОРІЇ

У березені-червні 1930 року, у тодішній столиці Української Совєтської Соціалістичної Республіки — Харкові, відбувся відкритий процес проти провідних членів Спілки Визволення України і Спілки Української Молоді. СВУ очолював академік Сергій Єфремов, а СУМ – Микола Павлушков, студент Київського університету, племінник С. Єфремова. Разом з ними засіли на лаві підсудних визначні діячі української культури, науки, церкви та студенти, разом 45 осіб, що творили провід обидвох організацій.

Окупантові України і його українським яничарам вдалося викрити діяльність СВУ-СУМ після п’яти років існування та дії в Києві та інших містах і селах України.

Влаштовуючи відкритий процес в Харкові, ворог розраховував на моральне заломання та компромітацію підсудних, чим думав нанести смертельного удару в незалежницькі стремління українського народу до волі і державної самостійности. Та калькуляції виявилися хибними. Підсудні збагнули єхидну гру Москви, що за своїми віковими традиціями, забажала розправитись з українським націоналізмом, який знайшов своє втілення в організаціях СВУ-СУМ, щоб при помочі таких українських вислужників (Приходько — голова суду, Соколянський, член суду, Панас Любченко і Михайлик — прокурори) завдати нищівного удару носіям самостійництва і державної незалежности. Таким чином перед народом і зовнішним світом окупант намагався перетворити проблему українсьної державности в звичайний бунт групки незадоволених, трактуючи їх як кримінальних проступників, залишки буржуазної контрреволюції, класові недобитки.

Однак перебіг процесу перемінився в могутню маніфестацію ідеї української державности. Всі підсудні, не рахуючись з прикрими для себе наслідками, говорили різкою мовою борців і захисників права українського народу до самостійного державного життя. Суд над обвинуваченими в державній зраді членів СВУ-СУМ, перемінився в обвинувачення совєтсьної системи і московського колоніялізму та вислужництва.

На особливу увагу заслуговує постава Голови СВУ – академіка С. Єфремова, що його слушно названо «совістю України», а відтак Голови СУМ – М. Павлушкова. В своїх відповідях прокурорам і суддям М.Павлушків не шкодував слів правди і твердого осуду, з’ясувавши програму СУМ, яка заключається в підготовці кадрів для здобуття Української Держави, яку розглядалося в різних формах, від республіки, гетьманату, до диктатури включно. Радянську владу в Україні М. Павлушков назвав окупаційною, насадженою Москвою. Заперечив також демократичний характер Рад, назива ючи їх фікцією, бо фактична влада належить призначуваним партією виконкомам.

Микола Павлушков підтвердив також понадклясовість членства та ідей СВУ-СУМ, вказуючи на факт, що більшість організованого ним членства СУМ походило з випускників дитячих сирітсьних приютів, молоді робітничої та селянської, як також з поміж інтелігенції. Цим хотів підкреслити, що совєтська влада не має монополю на упосліджені соціально й економічно кляси, а навпаки, що ті кляси в Україні вже тоді були розчаровані совєтською системою.

Взором патріотизму й геройства став був для СУМ згинувший тоді з рук московського аґента в Парижі Голова Директорії УНР Симон Петлюра. Культ Петлюри набирав широкого засягу й популярности.

На запитання голови суду, як Павлушков розцінював голод в Україні в повоєнні роки, Павлушков відповів, що «голод є штучним явищем большевиків для знищення населення, штучним наслідком спеціяльної політики комуністичної влади».

Микола Павлушков, фото з 1929 р.

Щодо методів боротьби, то Павлушков, заявив, що провід СУМ був за радикальними засобами, включно з фізичною ліквідацією визначніших радянських діячів, а він особисто вважав, що кожний комуніст заслуговує на смерть. Терористична діяльність мала також стосуватись до комсомолу й піонерів, як засіб для відстрашування української молоді туди вступати. Сергій Єфремов заявлявся проти терору, але М. Павлушков говорив, що, коли ми живемо під постійним терором з боку большевицької влади, то маємо право відповідати тим же… ми живемо в умовах коли він виправдується.

Дуже шляхетною рисою і С. Єфремова та М. Павлушкова були заяви, що вони беруть усю вину за дію інших членів СВУ-СУМ на себе, бо вони очолювали ті організації, надавали їм ідейного та політичного спрямування і давали доручення виконувати певні акти. Подивугідно держали себе на суді також інші підсудні, даючи доказ своєї державницької зрілости та високого морального рівня.

В висліді того процесу 13 підсудних одержали смертні присуди з заміною на 10-літню в’язницю. Інші дістали відповідно нижчі присуди, а чотирьох були покарані з завішенням кари. Нема сумніву, що кари були визначені згори в Москві, яка замінюючи смертні присуди на 10-літню тюрму виявляла в той спосіб «гуманну великодушність».

Організатори того процесу перечислившись у своїх сподіваннях, могли ствердити, що ефект був радше протилежний, бо фермент революційного кипіння в Україні значно збільшився, що потягло за собою дальші арешти і засуди десятків і сотень тисяч українських патріотів, що їх масово заслано на сибірські простори, звідки мало хто живим повернувся в Україну. Та собача доля зустріла також суддів і прокурорів, бо до трьох літ після харківського процесу почали пускати собі кулі в лоб самі чільні комуністичні діячі в Україні (Скрипник. Хвильовий), які побачили, що Москва їх ошукала і ніякої української республіки нема, бо є тільки кольонія Москви, а «комунізм зайшов у раковину з калом», як писав Хвильовий. Зник з поверхні П. Любченко, оскаржувач членів СВУ-СУМ, пішовши шляхом Юди. що продав Христа за тридцять срібняків.

Московська колоніяльна політика в Україні прибрала після харківського процесу значно на силі. Перших «ідейних» комуністів в Україні заступили карієристи та наслані Москвою Постишеви і Кагановичі. Мільйони жертв терору і безглуздої системи були наслідком стосування «ленінських принципів» в поневоленій Україні.

Та ніщо не всилі було знищити ідеї СВУ-СУМ. Вона жила в найглибших надрах народньої душі, щоб як фенікс відродитися з попелу і вирости в полум’я нової боротьби за святі права української нації. Похідні групи ОУН, а відтак відділи УПА поповнювались нерідко колишніми членами й симпатиками СВУ-СУМ, даючи Україні нові когорти борців, щоб виконати заповіти перших сумівців.

На цих ідеях відновився і продовжує свою дію Спілка Української Молоді у вільному світі, цими ідеями просякнута національно-свідома молодь України і жодна, навіть диявольська сила, не зможе їх вирвати з сердець і душ молодого українського покоління. Ці ідеї тріюмфуватимуть, бо вони основані на правді, а правда остаточно переможе.

[Опубліковано в журналі “Аванґард” (США), ч. 3 (95) Р.XXIV, С. 161-163]