Бібліотека патріота
- ДМИТРО ДОНЦОВ: НАЦІОНАЛІЗМ
Націоналізм
Дмитро Донцов – відомий український філософ і політик, перший в Україні виступив з ідеями, що були протиставлені марксизму (що набув популярності в Європі) та демократизму (який пропагувався в Україні у роботах Драгоманова).
На думку автора, націоналізм – це не певна відповідь часу чи програма, це світогляд. Нація постає абсолютною цінністю, а партії та класи повинні єднатися для досягнення тої мети, яку нація формулює, зокрема вищою метою вважається незалежність держави.
«Націоналізм» – головний твір видатного українського мислителя, ідеолога українського націоналізму. В творі автор визначає причини занепаду української державницької думки та окреслює шляхи досягнення національного ідеалу.
- МИКОЛА СЦІБОРСЬКИЙ: НАЦІОКРАТІЯ
Націократія
Головний твір теоретика українського націоналізму Миколи Сціборського, в якому аналізуються різні світоглядні доктрини та політичні устрої, як наприклад, соціалізм, комунізм, фашизм, демократія. Основною темою роботи видатного українського ідеолога-державника Миколи Сціборського є націократія, себто концепція державно-політичного й соціяльно-економічного устрою, що її заступає сучасний організований український націоналізм. Також автор розробляє проект майбутнього націократичного устрою України.
- ЮРІЙ ЛИПА: ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ
Призначення України
Юрій Липа – видатний український політолог і письменник, напередодні Другої світової війни видав працю «Призначення України», в якій всебічно обґрунтував «чорноморську доктрину» України, як у перспективі лідера країн басейну Чорного моря.
Ю.Липа був одним з не багатьох дослідників, котрі вважали, що основною віссю для України має бути не Схід-Захід, а Південь-Північ.
У своїй книзі «Призначення України» Ю.Липа прагнув синтезувати національну ідею, визначивши її місце в світі, в історії світової цивілізації.
Шукаючи відповіді на питання про сучасні йому ідеї українців, Ю.Липа розглядає «український соціалізм», «український націоналізм», «відрухи і традиції». Він показує наслідки розповсюдження в Україні «безжалісної доктрини ленінізму», зазначає, що «збочення марксизму полягає у впровадженні на перше місце ненависті». Повстання українського націоналізму він пов’язує з іменами Богдана Хмельницького і Дмитра Донцова.
Усвідомлення тенденцій українського характеру, за переконанням Ю.Липи, «дала б одність організації, одність історії і одність погляду на будуччину». Такий підхід спростував би наївне критиканство ворожбитів з їх «непошаною до засад еліти ієрархії».
Усвідомлення місця України на мапі Європи має для нас і сьогодні дуже важливе значення: визнаючи Україну центральноєвропейською державою, ми доходимо до розуміння її інтересів, котрі не збігаються ні зі східноєвропейськими (російськими) ні західноєвропейськими.
На нашу думку, Україна не повинна відмовлятися від чорноморської доктрини й сьогодні, хоча геополітична ситуація дуже змінилася. На думку О.Шаблія, з якою ми цілком згодні, цю доктрину слід розширити і назвати середземноморською. Тоді вона буде націлювати зовнішню політичну діяльність не лише на більшу кількість країн у порівнянні з чорноморською, але й дасть змогу урізноманітнити геополітичну поведінку України в усьому південному секторі.
- ЮРІЙ ЛИПА: ГЕОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТИРИ НОВОЇ УКРАЇНИ
Геополітичні орієнтири
Кожна нація, кожна держава має на цій землі свою місію, свій шлях, своє історичне призначення.
Має свою місію і Україна. Багато визначних вчених, політиків, державних діячів намагалися визначити історичне призначення України, окреслити її органічний шлях у майбутнє.
Чи не найбільше у цьому плані зробила генерація націоналістів 20-40-х років, а зокрема Юрій Липа, Олег Ольжич, Дмитро Донцов, Євген Онацький, Михайло Колодзінський, Микола Сціборський, Ярослав Стецько, Степан Бандера.
Сьогодні тут пропонуємо дві праці доктора Юрія Липи, написані на початку 40-х років. Саме Липа чи не найбільше уваги приділив розробці та обґрунтуванню концепції майбутньої України як світової надпотути. В своїх ґрунтовних працях «Призначення України», «Українська доба», «Українська раса», «Чорноморська доктрина» та інших він змалював підстави, мету та напрям Українського шляху, шляху великої нації.
Окреслюючи дороговкази, Липа брав до уваги історію, географічне розташування, психологічні характеристики, політичну ситуацію та багато інших чинників, котрі дають підстави бачити в Україні потужний впорядковуючий, провідний суб’єкт світової політики. «Не можемо бути малими», – наголошував Липа, підходячи до вирішення проблеми комплексно і творчо, надихаючи українців вірою у власні сили і у велику перспективу.
- МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ: САМОСТІЙНА УКРАЇНА
Самостійна Україна
У своїй роботі «Самостійна Україна» Микола Міхновський виступив фундатором національно-радикальної політично-філософської течії, засадничими положеннями якої стали цілковита самодостатність української ідеї та її цілковита окремішність від ідеї загальноросійської (в тому числі і революційної), необхідність здобуття Україною політичної незалежності та досягнення соборності без огляду на можливі конфлікти і в якнайшвидший час та лідерство української інтелектуальної еліти в боротьбі (коли треба, то й збройній) за державну незалежність.
Здоровий націоналізм, стверджувалось у «Самостійній Україні», покликує до історичного життя нові народи, веде до розпаду приречених історією імперій. У бракові такого націоналізму серед широкого загалу українців Міхновський бачить основну причину нещасть своєї нації. Головними опонентами Міхновського виступають не «чужинці», а «українофіли, що виробили релігію лояльності», українська інтелігенція, яка в попередніх своїх поколіннях не узгоджувала свої інтереси з інтересами народу, зраджувала, покидаючи його в найгірші часи. Її репрезентанти «надали українофільству характер недоношеної розумом етнографічної теорії». Саме «українофіли» зробили український національний рух чимось смішним і ганебним і тим самим відштовхнули від українства «цілу молоду Україну». Без інтелектуального та чуттєвого впливу молодого покоління (яке, на думку Міхновського, мусить сформувати «українську інтелігенцію третьої формації») на політичний зміст національної ідеї, здобуття Україною державності неможливе.
Міхновський також наголошує на відмінності націоналізму пануючих націй як системи гноблення і націоналізму гноблених народів як захисту права боротися за своє людське «Я». Перший відбирає (під гаслами космополітизму) останні сили з націй поневолених — їхню інтелігенцію, тоді як другий є джерелом історичної творчості, несучи в собі зародки народної свободи, маючи своїм продовженням і розвитком ідеї гуманізму й космополітизму.
