Бій під Крутами [Хвилинка історії]
29 СІЧНЯ 1918 РОКУ ВІДБУВСЯ БІЙ ПІД КРУТАМИ. Ця подія відразу ж стала легендарною, хоч тут не діяли жодна пропаганда (якої, зрештою, не було), жодні літературні твори (які з’явилися значно пізніше). Якщо народ творить з якоїсь події легенду — а Крути, без сумніву, були й будуть однією з найвеличніших легенд української нації — знає, що робить.
Ця подія обросла неправдивими фактами: “під Крутами брали участь 300 невишколених, беззбройних студентів, яких кинули на вірну смерть” — така фальш використовувалася для російського постулату про нездібність українського народу до державного життя, для показу байдужості українців, що їх силою змусили йти на захист Києва. Тому вважаю вартим додати історичну довідку, що ґрунтується на спогадах очевидців. (Дати приведені за новим стилем)
У зв’язку з проголошенням IV універсалу більшовики збільшили інтенсивність свого наступу на Київ. Найкоротшою дорогою з півночі до Києва ведуть залізничні шляхи Гомель-Бахмач та Харків-Ворожба-Бахмач.
Ще 8 грудня для оборони цього важливого вузла до Бахмача було вислано перший курінь Першої Київської Військової Юнацької Школи ім. Б. Хмельницького (далі — Військової Школи) на чолі з Д. Носенком. Другий курінь, що складався з учнів молодших курсів, прибув на чолі з Аверкієм Гончаренком 23 грудня. Сам А. Гончаренко був назначений командантом оборони.
Загалом налічувалося 4 сотні (400-550) юнаків Військової Школи. Пізніше вони вимушені були відступити до станції Крути, адже в Бахмачі мали під боком близько 2000 збільшовичених робітників депо, які щомиті могли виступити проти них.
В Києві у перших днях січня відбулося віче українського студенства, на якому за закликом керівництва УНР вирішено зорганізувати добровольчий Студентський Курінь ім. Запорозьких Січових Стрільців. За прикладом студенства до куреня доєдналися учні двох старших класів 2-ї української київської гімназії. Спочатку вони були назначені для охорони порядку в Києві.
Перша сотня, командиром якої був назначений старшина Омельченко, 27 числа прибула на допомогу до Крут у кількості 116-130 осіб, вже мала муштру зі зброєю 7 днів. До можливості виїзду на фронт самі студенти ставилися з захопленням.
Друга ж сотня була сформована після від’їзду першої, у боях під Крутами не була, а брала участь у бою з місцевими большевиками на вулицях Києва у другій половині січня.
Отже загалом участь у бою під Крутами брали близько 600 осіб, з них 20 старшин, мали 16 кулеметів та один імпровізований “бронепотяг”, що складався з гармати, поставленої на платформу, керував нею сотник С. Лощенко. Наявність гармати, що обстрілювала запілля ворога, додавала духу оборонцям.
Бій розпочався о 9-й годині, тривав близько 10-и годин. Проти юнаків виступило близько 6000 російських військових: червоногвардійців та матросів, що були під командуванням Муравйова, мали панцерники та гармати.
По втраті майже половини складу, захисники Києва змушені були здійснити відступ, під час якого чота студентів (27-30 чоловік) не зорієнтувалася в темряві (пішли на світло станції для скорочення дороги) й зайшла на вже захоплену більшовицькими матросами станцію, після відчайдушного разюче-нерівного бою була майже в цілості переколена багнетами.
Станцію обсадив збільшовичений Шевченківський полк, що прибув з Ніжина і хотів вночі обеззброїти захисників Києва у вагонах.
Після бою юнаки Військової Школи змушені були вже не обороняти Київ, а брати його, бо в нім повстали місцеві большевики, що добре озброїлися й зорганізувалися.
В бою віддали свої життя близько 300 людей, з яких 250 юнаків Військової Школи, близько 20 студенів, що не змогли вирватися з оточення, чота студентів, що, не зорієнтувавшись, потрапила до більшовиків та 10 старшин.
Сотник Тимченко та сотник Богаєвський не належали ні до штабу Студентського куреня, ні навіть до його складу. Тимченко був губерніальним військовим начальником Чернігівщини, а Богаєвський був його ад’ютантом. Вони виїхали напередодні до Ніжина, де мітингував полк ім. Т. Шевченка, розагітований большевиками, і загрожував виступити проти юнаків Військової Школи.
Можна провести аналогію з сьогоднішніми подіями, де свідома молодь першою стає до оборони своєї держави, не жаліючи себе і свого життя, не шукаючи в тому вигоди, не проводячи затяжних дискусій і не розкидаючись словами, а просто діями доводить свою любов до Батьківщини. Адже головні бої точаться на фронтах, а не в залах, патріотизм має бути підкріплений вчинками, а не словами чи паперами, адже поки нація має патріотів, що за неї боротимуться – поки й житиме!
Максим Подорожній
Карта бою
