«Слобідська Січ» — щорічний виховний патріотичний табір, програма якого складається із трьох днів таборування в лісах Слобожанщини, де учасники слухають лекції, набувають практичних навичок із виживання в дикій природі, основ військової справи та фізичної підготовки. Табір проводиться з початку дев’яностих, при будь-якій владі і за будь-яких умов, і цей рік не став винятком, незважаючи на складність політичної ситуації в країні.
Я — постійний учасник цього табору, починаючи із 2010 року, і мушу визнати, що 2014 рік, який був особливим для всієї країни, став таким же і для самого табору.
Табір мав проводиться в умовах реальної небезпеки. Напруженість ситуації в Харкові була відчутна вже на Південному вокзалі, звідки таборовики зазвичай вирушають на місце дислокації. Це було 9 травня, на яке «обіцяли» провокації та бійню, тому біля вокзалу тинялось чимало підозрілих тіл. Спочатку повз нас пройшли кілька суб’єктів, уже загашених (хоча була лише сьома ранку), в одного з яких була фанатська дудка та скляні очі, а через кілька хвилин підійшов чоловічок, який став допитуватись, хто ми такі. Це саме питала і міліція, що дещо розрядило обстановку. Про всяк випадок чоловіки стали по периметру, гадаю, всім хотілось швидше злиняти з міста.
Напруженість спала тоді, коли таборовики десантувались за містом. Примістя ще не прокинулось, було тихо, щось співало і цвірінькало, здавалось, що в країні все тихо і мирно. Вишикувавшись, рушили в напрямку лісу.
За годину-другу табір, прибувши на своє традиційне місце, встановив намети, розвів вогонь і вишикувався перед прапором. Табір відкрився, — повідомив комендант Констянтин Черемський. Бунчужний (заступник коменданта) Євген Пономаренко пояснив тим, хто був на таборі вперше, як звертатися до керівництва, яка команда, що означає, і розділив учасників на два загони (рої), призначивши командиром першого рою («Вовки») Олександра Рохмаїла (також відповідальний за зброю), а другого («Сокіл», проте учасники жартома називали його «Беркутом») — Андрія Головченка. Хлопці досвідчені, мають за плечима не один табір.
Загальна схема таборування є такою — підйом, сніданок, вишколи (практичні, теоретичні), обід, знову вишколи, вечеря, співання пісень чи розмова біля вогню і нічна варта. Перед приймання їжі — молитва, до кухні — черга. Табір завжди був наближений до військових умов, адже, окрім суворого режиму дня, передбачав ще і згадану варту, тобто охорону учасників уночі. Це було особливо актуальне, зважаючи на можливість нападу сепаратистів.
Більшість часу таборовики проводили на вишколах. Цього року організатори суттєво урізноманітнили програму, забезпечивши проведення занять із зав’язування мотузів, стріляння з лука, пневматичної зброї, метання ножів, орієнтування на місцевості за допомогою компаса, здобуття знать із основ медицини та поводження в екстремальних умовах.
Родзинкою табору завжди був «алярм» — нічна навчальна тривога. Досить цікавий захід, під час якого по табору розкидаються петарди, що імітують постріли, почувши які таборовики мають за кілька хвилин одягнутися і вишикуватись перед прапором. Хто не прокинеться або почне вередувати, змусить відтискатися весь свій рій. На щастя, цього разу такого не було, усі продемонстрували дисциплінованість, а особливо десятирічний друг Марко, котрий вийшов із намету першим. Невиспані, ззовні схожі на живих мерців, таборовики здійснили пробіжку в повній темряві, тихо і спокійно.
Окрім вишколів та нічної тривоги, проведено спортивні заходи. Учасники кілька разів грали у футбол, а також взяли участь в естафеті, де під вибухи петард, у касках та протигазах долали смугу перешкод.
Після вечері таборовики збиралися біля багаття й дискутували на різноманітні теми. У перший день бунчужний Євген запропонував обговорити дату 9 травня, на другий — дискутували навколо повстанського руху, а друг Максим прочитав лекцію про Холодний Яр.
Традиційним для табору є приїзд священика. Цього разу це був отець Сергій Коваль (греко-католицька церква), котрий провів проповідь та службу. Отець Сергій, досить молода і весела людина, закликав «рости у вірі» і йти до Бога, адже він стукає в кожне серце. Говорячи про традиційну християнську любов до ворога, закономірно постало питання: як любити сепаратистів і терористів? Кілька людей запитали це, проте чіткої відповіді не прозвучало.
Насамкінець, тобто на третій була проведена теренова гра — військо-спортивний захід, у якому рої ставлять у лісі намети і ховають конверт у них із завданням, а потім намагаються знайти ворожий або / і знешкодити супротивника, зірвавши наліпку з плеча. Ця гра завжди відрізнялась накалом емоцій, хоча цього року все відбулось спокійно — ніхто не побився, порвано лише один намет. Підрахувавши «живих» (тих, у кого залишились наліпки), таборовики розпочали розгадувати завдання. За результатами переміг «Сокіл» — троє з наліпками, хоча кількість допущених помилок у завданні з конверта в обох роях була майже однаковою.
Наприкінці табору учасники взяли участь ще в одній грі (перетягування каната) і, сфотографувавшись, вирушили додому. Гадаю, що враження залишились позитивним, хоча всі відчували неабияку втому і дощову погоду.
Такі табори нагально необхідні сучасній Україні. Ситуація в країні буде нестабільною не один рік і тому молодь має виховуватись у патріотичному дусі, володіти знаннями виживання в диких умовах і набути навичок володіння зброєю. Україні потрібні захисники і, гадаю, що «Слобідська Січ-2014» поповнить лави охоронців безпеки кількома членами. Слава!
Арсеній ТРОЯН
