Пам’яті Олександра Шаповалова (1969-2023)
На жаль його життя не було публічним і про нього практично немає згадок в засобах масової інформації. Проте він належав до славної когорти людей, які присвятили своє буття втіленню української ідеї, розбудові у нашім краї питомого українського простору. Сашко був у колі подвижників, які воліли робити українську справу твердо і впевнено, не дивлячись на суспільну опінію і політичну моду. Він був українським патріотом і націоналістом за чином. Його натурі була чужою пиха і дешева зарозумілість. Працював він завжди продуктивно, на результат. Але ніколи в житті Сашко не виставляв себе на показ і поготів ніколи не хвалився своїми здобутками.
Вперше з Сашком Шаповаловим ми зустрілися у 1990 році в харківському молодіжному патріотичному середовищі, яке роїлося навколо молодечих націоналістичних організацій – СУМ і “Сокіл”. Політичні мітинги, громадські заходи, мілітаризовані походи, вишколи, гутірки, ідеологічні діспути – тоді на Харківщині тільки починалися. І ми були горді з того, що наші невеликі акції мали вражаючу виховну силу в тогочасному агресивно-аморфному пострадянському суспільстві. Відтак ми дивилися на український світ, який відроджувався за нашою дією з широко розплющеними очима. Часто по-юнацьки наївно, але щиро і запально.
Пам’ятаю, як Сашко розповідав про свої пригоди на першотравневій демонстрації у Хоролі Полтавської області в 1990 році. Він тоді вперше вийшов на мітинг з синьо-жовтим прапором, став у самий центр міської площі і очікував, що на нього, за харківським звичаєм накинуться місцеві міліціонери. Натомість, на превеликий подив з гучномовця організаторів заходу до нього зазвучало: “Молодой человєк со спортівним флагом – станьте в колону спортсмєнов! Повторяєм – молодой человєк со спортівним флагом – уйдітє с центра площаді і нє становитесь к вєтєранам в первие ряди дємонстрантов. Займите своє место среди представитєлєй спортівних організаций!” Виявляється у Хоролі навесні 1990 року комуністичне міське начальство ще не знало, як виглядає український національний прапор.
Сашко підтримував наші вишільно-таборові ініціативи, особливо якщо вони проходили на території його батьківщини – на Потавщині. Він декілька разів брав участь у мілітаризованих молодіжних зборах і агітаційних патріотичних рейдах до Полтави. Пам’ятаю, як під час одного з таких походів міліція оточила сумівську колону з усіх боків у самому центрі Полтави і намагалася запихнути нас у підігнані для цього тюремні перевозки. Проте Сашко зміг забалакати місцевих мєнтів настільки, що вони всупереч наказу начальства нікого не арештували, а лише супроводили нашу молодечу групу пішки на залізничний вокзал. Звичайно, наш гурт залюбки скористався наданою можливістю і провів тоді агітацію серед полтавців на повну силу – протягом всього шляху до залізничного двірця ми співали українських патріотичних пісень і вигукували через гучномовець актуальні на той час політичні кричалки. Згадується, що найулюбленішою у Сашка була похідна “упівська” пісня на мелодію німецького, а згодом російського “Маршу авіаторів”:
“Все вище, і вище, і вище
Здіймем синьо-жовтий прапор!
Могутнім ударом ми знищим
Комуно-московський терор!”
На наших посиденьках Сашко любив заспівувати цю пісню і вимагав від нас дотримуватися всіх куплетів, які не завжди були політично коректними.
Напочатку 1990-х років Шаповалов Сашко серйозно займався змішаними одноборствами і нерідко брав участь у комерційних спарингах. Не знаю, як на таких виступах йому щастило, але судячи з синців на обличчі йому раз у раз діставалося на горіхи. Проте завдяки бойовим навичкам Сашка нам вдалося кілька разів досить успішно вести вуличні бійки з шовіністичними елементами, яких тоді у Харкові було ще вдосталь. Особливо запам’ятався один з махачів біля модної тоді серед харківських “неформалів” кав’ярні “Булка” (на розі вулиць Сумської і Скрипника). Гамселилися ми тоді з фарбованими особами чоловічої статі, які чомусь натягли на себе жіночий одяг і викрикували антиукраїнські гасла. Очевидячки були вони з Росії, бо цвенькали по-московськи. Ох і негарно ж билися ті переодягнуті у жіноче чоловіки: шкрябалися своїми лакованими манікюрами, кусалися, плювалися й істерично кричали зі справжнім масковським акцентом: “Па-ма-ги-тєєє!”. Невдовзі все було завершено – московські прибульці були фізично нейтралізовані й мирно укладені в рядочок відпочивати біля парканчика. Пам’ятаю, що після бою Сашко тоді витер хусткою пошкарябане ворожими кігтями обличчя, смачно висякався і сказав: “Тху! Такої бридоти я ще не бачив. Приїхали нам тут з Московщини нав’язувати свою збочену субкультуру. Але сьогодні вони отримали добрячий урок і мають запам’ятати: Харків це споконвічне українське, християнське місто. І ніякої московської розпусти тут не буде!”
Як журналіст Сашко Шаповалов активно підтримував газету “Нова Україна”, видання якої харківські сумівці після багатьох десятиріч перерви відновили у 1990 році. Зокрема, у другому числі “Нової України” його авторству (під псевдо Юрій Скрипаль) належить стаття: “ОУН-УПА на Харківщині”.
Сімейне життя у Сашка не було безхмарним і він не любив про нього багато говорити. Всі знали, про сина, якого він обожнював і про котрого завжди говорив з гордістю, але чомусь не знаходив з ним спільної мови. Син зріс справжнім українським патріотом і не зважаючи на молодий вік брав участь у бойових діях проти московських окупантів, а згодом вступив до одного з українських військових ВИШІв.
З початком війни Сашко Шаповалов включився до активної волонтерської діяльності, допомагав порененим бійцям, нужденим жителям міста тощо. Розповідав багато цікавого і правдивого з хроніки живого харківського спротиву.
Востаннє я бачив Сашка за місяць до його раптової смерті. На жаль загострення давніх хвороби далися взнаки – ускладнення він не зміг перенести. Відійшов Сашко тихо, як справжній воїн і залишивши по собі світлий спогад. Спогад, який освіжає пам’ять, повертає молодечу наснагу і віру в перемогу України.
Павло Клененко, СУМ Харків
Світлини з Олександром Шаповаловим: 1. На таборовому вишколі СУМу-”Соколу” (Полтава, червень 1990 р.), (третій зліва); 2. Серед учасників Спілки Української молоді (СУМ) і “Соколу” (Харків, весна 1990 р.), (у верхньому ряду третій); 3. Під час походу молодіжних організацій на могилу Івана Сірка (Капулівка, травень 1990 р.), (у п’ятому ряду п’ятий); 4. Сашко Шаповалов – волонтер (Харків, 2020).
