Як харків’яни в Холодний Яр їздили.

Цьогоріч видалося спекотне літо, тому ми з друзями вирішили податися до Холодного Яру.

Наша харківська компанія, що складалася з шістьох людей (ще одна дівчина була у ролі провідниці – живе неподалік тих околиць), вирішила відвідати Холодноярські околиці, побачити місцеві пам’ятки, тож наш маршрут проліг від Кам’янки й до самої столиці гетьманської держави – Чигирина.

Більшість шляху пролягало трасами, то ж майже на початку нашого шляху нам зустрівся чоловік, що запропонував нам свою допомогу: підвезти речі, щоб нам було легше йти. Щоб ми не переймалися за речі, він погодився взяти одну людину з собою. Було трошки страшно за речі й незвично (звикли, що безкоштовної допомоги не буває), але погодилися. Без рюкзаків йшлося швидко й легко, тому за перший день ми пройшли найбільшу відстань. Все ж світ не без добрих людей: зустріли його на умовленому місці (поруч було джерело, де ми стали на перепочинок і заварили чаю), він повернув нам речі й пригостив свіжозірваними яблуками, підказав, куди йти далі – до хутору Буда. Дорога пролягала самим яром, далі – полями.

На хуторі Буда ми завітали до невеличкого музею, де були старі світлини й інші цікаві старовинні речі. Бачили й тисячолітній дуб Максима Залізняка: вражаюче й величне дерево. Там же був пам’ятник Небесній сотні.

Ввечері отаборилися, добре повечеряли. Була ще лише 20 година, ми були стомлені й потрошку вкладалися спати. Деякі учасники, проявивши мужність,вирішили спати на вулиці без намету, що оцінили місцеві комарі 🙂

Наступного дня відвідали Мотронинський монастир, що свого часу був осередком повстанців: Холодний яр відомий великими повстаннями в 20-х роках ХХ ст, а людей, що брали в них участь називають холодноярцями. Події тих часів добре зобразив у своєму історичному романі “Холодний яр” Юрій Городянин-Лісовський, який ми радимо прочитати і Вам.

Пройшли Мельники, де знайшли озерце й вирішили там поплавати. Знайшли там пам’ятник повстанцям, а також могилу і пам’ятник Чучупаки – їхнього отамана. В Медведівці – пам’ятник Залізняку.

Були і у Суботові, де Хмельницький збудував палац-фортецю, який виконував роль однієї з його резиденцій. Також там розташована збудована ним відома всім з п’ятигривневої купюри Іллінська церква. Відвдали три криниці: вони були закладені також Хмельницьким, кажуть, в кожній з криниць різний смак води, в чому й ми також переконалися.

Далі – Чигирин. В центрі міста – Богданова гора, з якої видно майже все місто: на ній розташувався великий і гарний пам’ятник Хмельницькому, чимось подібний до нашого пам’ятника Шевченку – кругом стоять постаті козаків. Відвідали чигиринський замок, що в свої часи був частиною оборонної смуги украплень на півдні, слугував цитаделлю Чигирина. Бачили ще одну резиденцію гетьмана.

Далі вже нас чекала дорога додому. Чекали на автобус, спекотно, не можна було не спробувати чи тепла вода в Тясмині.

Стомлені, сповнені вражень й щасливі вирушили додому. Дякуємо всім учасникам за участь в цьому поході, а читачам – за увагу.