Подорожні нотатки про нашу подорож до західної України. Вона планувалась доволі в короткий строк, приблизно за три тижні до від’їзду.

Подорож почалась 19 липня о 23:30.

20 липня. Фактично весь день був проведений у дорозі. В потязі вільний час займали іграми. Коли ми приїхали в Хмельницький, до нас приєдналась дівчина зі Львова і вже у повному складі (11 чоловік: 5 хлопців та 6 дівчат) ми рушили на автобус, який прямує до Кам'янця–Подільського.

В Кам'янці нас тепло зустрів отець Олег і провів до Домініканського костьолу, у якому ми могли переночувати всі ті дні, коли були в цьому чарівному місті. Хлопці ночували у капличці на матрацах, а дівчата у прибудові до костелу в кімнаті з ліжками і усіма умовами. Поївши і прогулявшись по вечірньому місту, всі поснули міцним сном.

21 липня. Зранку ми пішли на святу літургію до греко-католицької церкви. Поснідавши, ми пішли на екскурсію по Кам'янцю – Подільському, яку для нас провела мешканка міста пані Надія. За день ми побували біля собору св. Трійці, пройшли крізь вітряні ворота біля башти Стефана Баторія, полазили по Польському бастіону, а також заходили в Катедральний костьол. При виході з території костьолу є врата з зображенням св. Яна Непомука, який, якщо покаятись і загадати бажання, здійснює його.

Перекусивши, ми пішли до ратуші, де подивились і послухали екскурсії про грошові знаки та тортури сереньовіччя. А також вдалось зустрітись з Антоніною, дівчиною з Кам'янця, яка в минулому році була з харків’янами в Карпатах зі своєю подругою. З нею гарно побалакали.

І фінал дня – ми побували, у знаменитій Старій Фортеці, яка вразила своєю красою. В ній, як ніде, відчувався дух старовини. Ми побулали на фортечних мурах, походили по галереях і подвір’ю твердині, зазирнули в колодязь...

Потихеньку починав накрапати дощ та ми продовжували оглядати місто. Пройшлись вірменським кварталом, де побачили залишки вірменської церкви та прийняли душ з рота залізного дракона, який на одному з будинків виконував функцію водостоку.

Після всього цього, повернувшись до костелу, всі прийняли душ, переодяглись у сухий одяг. Раптом виявилось, що приїхали польські туристи, і їх треба десь поселити, тож дівчат попрохали перебратись на одну ніч до хлопців. А на нашу репліку: "Це ж не по християнськи!", сказали, що, як ми на таке не згодні, то можемо їхати додому. Тож довелось погодитись. З'єднавшись в одній кімнаті та повністю облаштувавшись, ми поїли і хто хотів, ще трохи прогулявся вечірнім містом.

Вже збирались лягати спати, але... виявилось, що одна з дівчат загубила портмоне з паспортом та усіма грошима. Всі довго та ретельно його шукали, але не знайшли і, написавши об'яву про пропажу, заснули.

Зазначимо, що інформація про Кам”янець та інші місця, де ми побували, можна занйти на чудовому сайті http://castles.com.ua.

22 липня. Кожного ранку, прожитому в костьолі в Кам'янці Подільському, за стіною ми чули службу (польською мовою). Вона починалась рівно о 7.00.

На вулиці спочатку крапав дощик, котрий згодом припинився. Ми поснідали і поїхали в Хотин.

Екскурсія почалась з “акробатики” на стогу сіна. Далі ми присвятили час Хотинському замку. Замок гарно зберігся і тому не дивно, що він став фоном для багатьох фільмів.

Нашу увагу привернула пляма на стіні. За легендою там замурована дочка короля, яка хотіла вийти заміж за бідного хлопця, а батько хотів її видати за багатого, з політичних мотивів. І з того часу, замурована в стіні, вона весь час плаче. Потім всі бажаючі покупались (поплавали) в Дністрі.

Поївши в Хотині ми рушили назад. У другій половині дня пішов дощ. Трохи почекавши маршрутку, ми повернулись до Кам'янця і залишок доби майже нікуди не виходили. А дівчата, хоча і мали змогу вернутись у м'які ліжка, вирішили більш не перебиратися, щоб більш ніхто нічого не губив:))

23 липня. Ранок почався з дощу з громом та блискавкою. Та ми не відхилялись від плану і після сніданку поїхали під дощем у Меджибіж на замовленому мікроавтобусі, який за нами заїхав.

Меджибіж – село на схід від Хмельницького, їхати з Кам”янця – три години. Знамените воно своїм замком. Звісно не дуже приємно було роздивлятись його під дощем, проте екстріму було достатньо. Замок сподобався своїм музеєм старожитностей і величезною багатоярусною вежею.

Назад ми повернулись мокрі, але задоволені. До того ж нас підвезли до самого костьолу. Але там нас чекала неприємність - замок на дверях кімнати, в якій ми жили, не хотів відчинятись, довелось його виламати. Хлопці ще якийсь час намагались полагодити його, але марно. Поївши, всі полягали спати.

24 липня. Цілий день з перемінним успіхом йшов дощ. Поснідавши, в перервах між дощами, групками ми виходили гуляти по Кам'янцю – “старому” та “новому”, залишаючи когось на деякий час в кімнаті, щоб не залишати речі без уваги.

На запитання про погоду наші “зв’язкові” у Харкові нам сказали, що передають дощі та штормове попередження. І все ж з думками про краще ми лягли спати, очікуючи прибуття в Чернівці.

Ввечері, збираючи рюкзаки, ми знайшли загублений портмоне з паспортом та грошима, на диво він був в тій ж кишені наплічника, в якій і мав бути, тільки трохи збоку, тож його ніхто не побачив.

25 липня. Дощу майже не було. Всі бажаючі сходили на літургію в Катедральний костел. Хотіли віддячити о. Олегу за допомогу харківськими книжками, але його не виявилось на місці, тож книги ми лишили в церкві з запискою подяки.

Перекусивши та позбиравши речі, ми поїхали в Чернівці. По дорозі було видно, як порозмивало річки, по Дністру пропливав цілий острів з деревами. Прибувши до ж/д вокзалу в Чернівцях ми здали речі в камеру схову та почали обмірковувати, що робити далі. Кумедна історія: за деякий час до нас підійшов міліціонер і спитав, чи не ми забули біля камери схову чорний кульок "Воss" (а це таки були ми). Підійшовши до камери схову, міліціонер почав розпитувати, що було в кульку. А оскільки, ніхто точно не пам’ятав, що там було, бо лежали там загальні продукти – це виглядало дуже смішно навіть для нас. На цей сміх в міліціонера була реакція: "Дівчино, чого ви смієтесь, я що схожий на клоуна?! Я здається чітко спитав – що у вас було?!". Тож загальними зусиллями вдалось згадати хоч щось з того, що лежало в тому кульку, серед переліку зокрема були гречка, чай "Batik" та печиво з дірочками:)).

Звіривши, нам відали цей кульок, ми його поклали в камеру схову та пішли на автостанцію дивитись які в нас перспективи дістатись в Карпати. По дорозі ми роздивлялись Чернівці. Наша дорога весь час йшла по вул.Головній. Запам”ятались костел і ратуша, а також красиві будинки і бруківка, що надають Чернівцям дух Відня.

Коли ми дістались до автостанції, виявилось, що до гір дістатись неможливо, бо розмило дороги і жоден водій не хоче братись їхати туди. Двоє дівчат відразу пішли за білетами до Києва, бо одна з них відразу вирішила їхати в Харків (в неї боліло горло), друга проводжала її до Києва і після цього поверталась до Львова. Ще п’ятеро хотіли їхати в Одесу, але туди автобус не йшов, тож вони теж поїхали до Києва.

Отже нас залишилось четверо. Спочатку з”явилась ідея поїхати по замкам Закарпаття, але там дороги теж були розмиті. Тому зупинились на іншій пропозиції – поїхати вранці до Львова. Ми купили білети і у повному складі пішли до головної архітектурної цікавинки міста - Університету.

Ця будівля початково будувалась, як резиденція буковинських митрополитів. Зараз в ньому є діюча церква. Важко передати враження від побаченого - краще подивіться фото.

Ввечері всі ті, що їхали до Києва, пішли за речами і, попрощавшись з нами, рушили до столиці. Лишившись на самоті в Чернівцях, наша героїчна четвірка пішла шукати нічліг. В першу чергу пішли до костелу, але він був зачинений. Тож потім пішли до церкви київського патріархату, там сказали, що вони і раді були б допомогти, але не мають свого приміщення. Але один чоловік порадив попроситись на нічліг у гуртожиток музичного училища. Поїхали туди, один з хлопців пішов питатись, чи можна переночувати (інші стояли трохи в стороні), на що черговий гуртожитку погодився (за 10 грн. з людини) й додав, що за “малого” гроші брати не буде. “Малим” виявилась одна з дівчат малого зросту, фігуру якої (як і всіх нас) закривав поліетиленовий дощовик. Знайшовши житло, ми поїхали на вокзал за речами. На вулиці вже починався дощ, який перейшов у зливу. Повернувшись до гуртожитку на таксі, ми почали розташовуватись. Відбувся кумедний діалог з черговим:

Черговий: Вибачте, але постіль не можемо вам дати...
Ми: А в нас є...
Черговий: Тут іноді вимикається світло...
Ми: А в нас є ліхтарі...
Черговий: Там є кухня.
Ми: А в нас все є, навіть пальник :-)

Незабаром дійсно вимкнули світло, але на щастя були ліхтарики. Поївши при ліхтариках, ми поснули в очікуванні гарного дня і поїздки до Львова...

26 липня. Ранок починається з потужного грому. За вікнами темно, злива, час від часу спалахують блискавки. Переборюючи бажання залишитись в Чернівцях встаємо, готуємо сніданок і, зібравши речі, вирушаємо на автовокзал. Там нас чекає неприємний сюрприз – автобус на Львів їхати не буде, дороги розмиті. Після нетривалого обговорення вирішуємо обрати такий варіант – спочатку до Тернополя, а звідти – до Львова. Перший автобус до Тернополя, на який ми беремо квитки, також не їде. Знервоність зростає, лунають несміливі думки: “...а може тут лишаємось?...” .

Але щастя все ж на нашому боці. О 10.00 в автобусі Чернівці-Рівне ми рушаємо. За вікнам продовжується дощ, минаємо міст через Прут, який розлився і затопив деякі райони міста. Але чим далі на північ, тим світліше стає за вікнами. В Заліщиках вже сяє сонце. Тут ми трохи застряли, попавши в дорожню пробку – враження таке, начебто ми не в тихому подільському містечку, а в центрі великого мегаполіса. Нарешті, рушаємо далі. Ще одна велика зупинка – в Чорткові – і о 16.35 ми в Тернополі.

І ось тут нам вперше повезло – беремо останні чотири квитки на автобус до Львова і вже через десять хвилин рушаємо. Місць в багажному відсіку немає, тож кидаємо рюкзаки на свої крісла, а самі вмощуємось поруч. Тіснувато, але грії думка – скоро будемо у Львові.

На під’їзді до Львова починається злива. Автовокзал знаходиться на “львівській Салтівці” – Сихові. Тож сідаємо на маршутку і їдемо в центр. Злива вщухає, з’являється сонечко, тож до вул.Івана Франка ми добираємось в піднесеному настрої.

Тут нас зустрічає с.Домініка, ми знайомимось і вона провадить нас до нашого помешкання – затишного конференц-залу біля монастиря чину редемптористів ( докладно про цей монастир можна прочитати тут). У нашому розпоряджені – кухня, сан.вузол і душ. Допомагає поселитись брат Андрій – один з монахів чину.

Втомлені, але піднесені йдемо на вечірню службу і дякуємо Господу за щасливу дорогу. Вечеряємо і пізно ввечері вирушаємо на оглядову прогулянку по нічному Львову. Минаємо Соборну площу і Церкву Андрія, пам’ятник А.Міцкевичу, Оперу, вул.Вірменську, Домініканський Собор, площу Ринок і повні вражень повертаємось додому.

27 липня. Встали пізно, відсипались після двох днів на колесах. Після сніданку ідемо до Старого Міста. Спочатку Церква св.Андрія (колишній Бернардинський монастир), далі – церква св.Андрія, що стоїть на пагорбі. В обох церквах відбуваються весілля, чудово співає хор. Далі йдемо до Домініканського Собору. Обідаємо в парку, прямо навпроти Обласної Ради!!! Ще трохи проходимо по центру і вертаємось назад. Встигли небагато, зате відпочили.

Ввечері до нас приєднуються сусіди – волонтери з Франції. Симпатичні люди, ми разом спікуємось, послуговуючись міксом з англійської мови і мови жестів. Один з французів вирішує спати в коридорі, щоб, мовляв, не заважати своїм хропінням ні нам (ми перебрались на кухню), ні своїм супутникам. При цьому своє рішення він пояснює бурхливими жестами, оскільки англійською не володіє.

28 липня. Сьогодні ми їдемо в Унів. Мета – побачити відому стародавній оборонний монастир – Унівську Лавру. Село на північ від Перемишлян тягнеться на кілька кілометрів, лежить серед чудових краєвидів Гологорського хребта.

Покинувши автобус Львів-Перемишляни, рухаємось селом. На одному з подвірь звертаємо увагу на незвичайних качок, що мають на головах шарики з пуху. Господиня, помітивши нашу зацікавленість пропонує сфотографуватись з диво-качками, далі виносить на фото-сесію кролів і вибачається, що свиню привести не зможе – щойно зарізали :). Пофотографувавшись з домашніми тваринками рухаємось до монастиря. Він знаходиться за селом, поруч – невисокі зелені схили, на одному з них – нова дерев’яна церква. В самому монастирі – тиша і спокій, чисті доріжки, квіти. Набираємо воду в криниці, заходимо помолитись в головний Храм монастиря. Потім прохаємо відкрити невелику крамницю, купуємо книжки і листівки. Зовні монастир здається легким і невагомим, а всередині обертається на міцну оборонну твердиню з бійницями і контрфорсами. Ще раз прогулюмось по території, насолоджуючись спокоєм і краєвидами, і пускаємось в шлях додому.

Сусіди у нас змінюються – замість французів з’являються польські мандрівники.

29 липня. Цей день ми у Львові. Головна родзинка дня – підйом на верхівку Ратуші. Зі смотрового майданчику Львів лежить як на долонях. Крім того зацікавлення викликає механізм годинника ратуші. Після цього рушаємо до Вірменського Собору.

На вул. Вірменський в самому кінці знаходиться арт-кафе “Дзига”. Проходячи повз нього, помічаємо за одним зі столиків Олега Скрипку – лідера групи ВВ. Йдемо фотографуватись. Відомий співак спочатку не дуже і хоче (зірка!!!), але почувши, що ми з Харкова, розтає.

Після перекусу біля пам’ятника Шевченку, йдемо до Собору с.Юра. Крім відвідин самого Собору також спускаємось до крипти, де поховані кардинали УГКЦ – А.Шептицький, Й.Сліпий, І.Любачивський та ін.

Останній акорд дня – готична Церква с.Ольги і Єлизавети (більш відома, як с.Ельжбети).

30 липня. В цей день у нас велика програма – Жовква і Крехів.

Встаємо рано, снідаємо і їдемо на вокзал, звідти – електичкою до Жовкви. Старовинне місто, резеденція польського короля Яна III. Тут все поруч – замок, ратуша, костьол с.Лаврентія. церква Василіан, Домініканський монастир, синагога, Глинська брама, стародавні кам’яниці…

Оглянувши Жовкву, рушаємо далі. В 7км. Знаходиться село Крехів, знамените своїм монастирем василіан. Зовні могутній оборонний монастир всередині виглядає зовсім по іншому – чисто, тихо, море квітів всіх кольорів. Душа відпочиває...

Прогулявшись монастирем, рушаємо вгору – до криниці і печер. Криниця знаходиться в лісі в ущелині, поруч - невелика капличка. Трохи далі – печерний монастир, де колись правили службу монахи.

Втомлені, але сповнені позитивних вражень ми повертаємось до Львова.

31 липня. І знову нам не сидиться на місті. Сьогодні рушаємо до Олеська.

Автобус Львів-Броди довозить нас до самого Олеського Замку. Поруч – монатир капуцинів. Замок невеликий, знаходиться на пагорбі, навколо нього – парк зі скульптурами, де гармонійнно змішані стародавні (наприклад козацький хрест) і модерні творіння. Також у парку невеличкий ставок.

В замку знаходиться філія Львівського художнього музею, а також краєзнавчий музей. Можна також зазирнути в підземелля, побачити старовинний колодязь, і прогулятись по галереї.

А навколо – неймовірно красиві пейзажі...

Ввечері – зустріч з с.Домінікою. “Зустрічі з молоддю” в походних умовах. Тема – життя монаших чинів, чому люди обирають такий шлях. Після зустрічі йдемо на вечірню літургію. І під вечір - прогулянка до Стрийського парку разом з с.Домінікою.

1 серпня. Сьогодні в 17.05 – наш потяг додому. Вранці збираємось, прибираємо нашу оселю, снідаємо.

Для останньої прогулянки вибираємо Личаківський цвинтар. Фотографуємось біля пам’ятників І.Франка і В.Івасюка, заходимо на цвинтар Орлят і воїнів УГА і потихеньку повертаємось назад.

На вокзал ми доїхали без пригод, якщо не вважати за пригоду штраф в травмаї за неоплачений багаж (чомусь кондуктор не прохала це зробити).

В потязі записуємо останні кадри на відеокамеру – інтерв’ю учасників походу:). Трохи не повезло з сусідами – два нетверезих чоловіки. Вночі, вони кудись зникли, а повернувшись переплутали і зайняли наші (тимчасово вільні) полиці. На щастя, вранці вони покинули потяг.

2 серпня. Харків зустрічає сонцем. Ми вдома!!!

Щоденник вели Мишенятко Лу і Пчьол Май:))

Учасники подорожі висловлюють подяку:
ХКО СУМ – за те що нас познайомили, надихали і підтримували,

Сестрам Іоанні, Марії, Моніці – за допомогу з житлом в Кам”янці і за молитви,
Отцю Олегу Кошубі – за наш духовний супровід в Кам’янці,
Пані Надії – за цікаву екскурсію Старим містом
Водієві Анатолію – за швидкі колеса і корисні поради,
Сашкові – за допомогу в Домініканському костелі,
Прихожанину церкви св.Параскеви м.Чернівці – за дах над головою,
Сестрам Домініці і Єлизаветі – за духовний супровід і підтримку у Львові,
Брату Андрію – за гостинність і увагу.
Дякуємо нашим рідним і друзям.
....
Можливо ми про когось забули написати, але ми всіх пам”ятаємо.
Дякуємо!!!