Піст - час найбільшого морального удосконалення християн, найбільшого наближення їх до Христа. Але, як і колись, сучасні християни потребують більш-менш конкретних вказівок, у чому мало полягати удосконалення і наближення до Христа у час посту. Отже, наближається певний час певної аскези для християнина. Аскетизм у перекладі з грецької це слово означає “вправа”, “підготовка до боротьби”. З розвитком християнства аскетизм сприймається як вправа душі та тіла на шляху до спасіння, навичка управління волею та думками, релігійна та церковна самодисципліна. Перед звершенням важливих справ, напередодні випробувань і Сам Христос, і Його учні, і всі православні християни постилися, готуючись до подвигу. Обмеження в їжі — це лише одна, хоча й дуже важлива, сторона посту. Піст передбачає всебічне утримання: від житейських розваг та веселощів, подружніх відносин, бурного вияву пристрастей та негативних емоцій.

У давнину під час посту не працювали театри, не продавалися алкогольні напої в трактирах, не давали балів та прийомів. Повчальні думки святителя Іоанна Златоуста про сутність посту: “Помиляється той, хто вважає, що піст — лише в утриманні від їжі. Істинний піст є віддаленням від зла, приборканням язика, віддаленням гніву, утихомирення похотей, припинення наклепів, обману та клятвопорушення. Прекрасний піст, тому що гріхи наші він пригнічує, як шкідливу траву, а правду, як цвіт, піднімає і вирощує... ти постуєш? Нагодуй голодних, напої спраглих, відвідай хворих, не забудь в’язнів у темниці, пожалій змучених, втіш скорботних та тих, хто плаче, будь милосердним, лагідним, добрим, тихим, довготерпеливим, жалісливим, незлопам’ятним, благоговійним, істинним, благочестивим, щоб Бог прийняв і піст твій та щедро дарував плоди покаяння”.

З постом завжди поєднювалася роздача милостині. Сам піст служив цьому, тим що зменшував витрати. Пити до вечері вважалося порушенням посту. Хтось зі святих, ідучи на муки, відмовився пити те, що йому піднесли для зміцнення сил, говорячи, що ще не прийшов час перервати піст. Це було в п'ятницю в 10 год. ранку.

У перші століття християнства в Греції і Римі були люди, що займалися різними тілесними вправами для зміцнення тіла, але набагато більше було таких, які шкідливими для здоров'я пороками знесилювали себе настільки, що в розквіті літ виглядали дуже старими. В той же час серед розпусти, яка процвітала в Єгипті і Сірії, були великі постники, що жили набагато довше від інших людей.

В передостанній тиждень перед Великим постом, Христос Навчає нас як потрібно постити: «Коли постите, каже Він, не будьте, як ті лицеміри, що видають себе сумними, щоб люди бачили, що вони постять; ти ж, коли постиш, роби це так, щоб видно було тебе не людям, як ти постиш, а Отцеві Твоєму Небесному» (Мат. 6, 16-17). Отже між чеснотами християнського життя мусить бути і піст. А бувають такі тяжкі випробування у боротьбі зі злом життя, коли піст і молитва, як каже Христос, є єдиний засіб перемогти в цій боротьбі (Мар.9-20).

Піст взагалі є втримання, є достоїнство людини володіти собою, перемагати зло в собі самому, перемагати недобрі звички та пристрасті. Піст є обмеження нижчих потреб тіла, щоб віддавати більше уваги вищим прагненням душі людської.

Неділя перед Великим постом називається «Прощена» між іншим і через те, що монахи-пустельники, які жили звичайно разом, увечері цієї неділі, в останнє перед Великим постом, сходилися і прощалися поміж собою, і одразу ж розходилися по пустині до Великодня, щоб на самоті у суровому пості і молитві провести за прикладом Христа цю Чотиридесятницю перед Великоднем. Тому прощаючись, вони вже втішали себе великодніми співами.

Були деякі між ними, які протягом всього посту нічого не їли; деякі брали із собою просвірку і половину її ще приносили назад; останні вживали їжу лише один раз на тиждень, – і те, що могли знайти у пустелі…Нас тепер можуть лише дивувати ці великі подвиги посту. Але чим їх можна пояснити? Тим лише, що ці пустельники так були захоплені своїм внутрішнім душевним життям в єднанні з Богом, так увесь час горіли духом у молитві, що зовсім забували про своє тіло, про його потреби. Навіть, коли тіло нагадувало про себе, вони рішуче відкидали ці нагадування, як спокуси сатани. Вони дійсно жили не хлібом, а словом Божим і молитвою. І цей піст дивно підтримував і їх тіло. Всі майже вони жили довго, багато із них проживало до 100 літ і більше.

Тиждень перед великим постом називається Сирним тижнем (Масляною) тому, що хоча заборонялося їсти м'ясо, дозволяється вживати сир, масло, рибу. Це була підготовка до сурових днів Великого посту, який настає одразу за Сирним тижнем і триватиме цілих сім тижнів, до самої Пасхи.

Тиждень перед Сирним тижнем називається «всеїдним». На Лівобережній Україні цей тиждень називається «рябий», оскільки в середу і п’ятницю потрібно постувати. «Всеїдним» же називається тому, що за церковним уставом можна їсти скоромне.

Сирний тиждень – це останній тиждень перед Великим постом. Сирний тиждень складається з трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий» четвер і «прощальна неділя». На перший день масляної, у «м'ясопусну» неділю, за стародавнім звичаєм готувався холодець із свинячих ніжок; тому цей день ще називали «ніжкові заговини». На Слобожанщині хлопці та дівчата, після вечері на «ніжкові заговини» збирають зі столу кістки, виходять на подвір’я, стають під коморою і кидають кістками у ворота. Існувало повір’я, що хто у цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.

У заміжніх жінок на цьому тижні був свій звичай, який мав назву «колодкувати». Полягав у тому, що жінки йшли до корчми та приносили так звану «колодку»: невелике поліно або навіть просто палицю. Вони сповивали «колодку» полотном, тримали її на руках, колихали, що мало символізувати її народження . Цю подію відзначали цілий тиждень, бо в понеділок «колодка» народилася, у вівторок хрестилася, у середу відмічали похрестини, у четвер «колодка» помирала, у п’ятницю її ховали, а у суботу – поминали. І хоча привід для зборів жінок був не тільки веселим, а й сумним, веселилися увесь тиждень однаково.

За іншим звичаєм, у понеділок Масляниці заміжні жінки ходили ще по домівкам та прив’язували «колодку» до ноги тим матерям, які не видали дочки заміж або не оженили своїх синів упродовж останніх М’ясниць. Цей звичай супроводжувався сміхом, веселощами, жартами.

Дівчата колись теж в’язали «колодку», але робили це парубкам, які були ще не одружені. Хлопці ж, щоб позбутися «колодки», хоча вона й була оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітками, повинні були платити викуп дівчатам грошима або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.

У п’ятницю зяті запрошували на частування тещ. Разом із ними запрошувалися й інші родичі. Вважалося, що у давнину Сирний тиждень взагалі була святом молодих.

Головною їжею у цей час є вареники з сиром і сметаною… Вареники під час Масляниці варили щодня. Існувала навіть така приповідка: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть!». Вважалося, що сир під час Сирного тижня набуває чарівних властивостей.

Але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені – теж обрядова їжа в ці дні на Україні Такі млинці або щось подібне печуть і інші слов’янські народи. Якесь ніби печиво з тіста приносили в жертву Бахусові стародавні римляни. Все це, «ймовірно, є символ …сонця».

Увечері на «постові заговини» старі люди ходили колись до рідних і знайомих «прощатися» – просити прощення за «кривди» чи «гріхи», заподіяні протягом року. Відвідують, бувало, і цвинтар, щоб і померлі родичі простили їм.

Як ідуть, бувало, до живих то ввійшовши до хати, вклонялись тричі кожному, не виключаючи і малих дітей. При цьому відбувається такий діалог:
– Прости мені!
– Бог простить!
– І в другий раз прости!
– Бог простить!
– І в третій раз прости!
– Бог простить!

За церковною термінологією цей тиждень має назву Пущення, а Сирним називають його тому, що хоча заборонялося їсти м'ясо, дозволяється вживати сир, масло, рибу. Це була підготовка до сурових днів Великого посту, який настає одразу за Сирним тижнем і триватиме цілих сім тижнів, до само ї Пасхи.