<і>Спілка Визволення України (СВУ)

Із універсального енциклопедичного словника: "Вигадана 1929 органами Державного політичного управління УСРР контрреволюційна організація, яка нібито ставила за мету повалення радянської влади при допомозі іноземних держав і створення самостійної України; за сфабрикованою справою СВУ 1930 засуджені до різних термінів ув’язнення 45 представників української інтелігенції, зокрема С.Єфремов, М.Слабченко, О.Гермайзе".

22 листопада 1929 року у газеті "Чорноморська комуна" під рубрикою "Від державного політичного управління України" було повідомлення про викриття контрреволюційної організації під назвою "Спілка визволення України". Там зазначалось, що до складу цієї організації входили "колишні міністри, офіцери, єпископи, учасники банд", що очолював її академік С.О. Єфремов. Змовники нібито ставили за мету "реставрацію капіталізму на Україні й утворення буржуазно - поміщицького уряду".

Про повсюдні мітинги у Києві сповіщала 23 листопада 1929 року республіканська газета "Комуніст", вимагаючи засудити до розстрілу" продажних вишкребків української контрреволюції".

<і>Що ж було насправді?

У 1924 році в центрі мозку України - Всеукраїнській Академії Наук у Києві (ВАН) - сконцентрувалися визначні науковці й культурні діячі, які в грудні місяці, на чолі з академіком С.Єфремовим, створили нелегальну, антимосковську й антибольшевицьку Спілку Визволення України, а трохи згодом, спільно із студентом - націоналістом Миколою Павлушковим та ін. - і Спілку Української Молоді.

З відходом, під натиском московсько - большевицьких сил, поза межі України, уряд УНР залишив підпільним центром боротьби українського народу проти накиненої радянської влади Братство Української Державности, яке у 1924 році було перейменовано на Спілку Визволення України (СВУ), а її складовою частиною для охоплення молоді стала Спілка Української Молоді (СУМ).

Завданням, яке собі ставили СВУ-СУМ було - в існуючих умовах під радянською дійсністю - охопити всі відтинки українського життя, світського й церковного, та маючи під своїм впливом всі складові частини українського національного організму, підготувати український народ до остаточної боротьби за свою незалежність.

Виникнення руху СВУ-СУМ, було нормальною закономірністю в житті українського народу, що в боротьбі за політичну суверенність і незалежність програв битву чи битви, але не хотів програвати війни. Для цього треба було звести бій за духовну настанову українського народу, поширюючи свій вплив на всі верстви українського народу, на весь народ.

СВУ-СУМ відкидали засади комуністичного інтернаціоналізму та класової боротьби і на їх місце голосили гасло Симона Петлюри: "держава над партіями, нація понад класами" Метою СВУ - СУМ - як зізнавали підсудні - було: "визволити Україну з - під радянської влади, відірвати її від Росії та створити з неї незалежну республіку з демократичним устроєм та з гарантією всіх громадянських свобод".

Від чинної боротьби за українську державність проминуло менше ніж 10 років і зрозуміло, що в Україні багато дечого ще нагадувало своє, українське славне минуле.

Щоб з ним остаточно розправитись, висміяти його, знеславити і докорінно знищити, для цього було влаштовано Харківський процес 1930 року. На лаву підсудних посаджено 45 визначних світських і церковних діячів з академіком Сергієм Єфремовим як провідником СВУ, студентом Миколою Павлушковим як керівником СУМ та професором Володимиром Чехівським як представником Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Тисячі інших арештованих у зв’язку з розкриттям СВУ-СУМ не було притягнено до судової відповідальності: їх знищено без суду.

У боротьбі за душу народу, Москва та її експозитура в Україні не могли поминути Української Церкви. Її судили на процесі СВУ-СУМ судили традиційну християнську Україну в особах провідників відновленої в 1921 році УАПЦ та засудили на розгром і знищення. Жертвою такого терору впало понад 30 єпископів УАПЦ разом з митрополитом Василем Липківським, тисячі вірних.

Хвиля терору досягнула широкі кола українського народу: науковців, письменників і поетів, учителів, кооператорів, агрономів, студентів, працівників промислу, військовиків, журналістів і багато інших.

Харківський процес СВУ-СУМ 9 березня - 19 квітня 1930 року

Харківський судовий процес проти членів СВУ-СУМ започаткував нову хвилю терору й погрому свідомого українства, що був застосований з різною потугою за весь час російсько - большевицького панування в Україні. Завданням Москви на процесі в Харкові було скомпрометувати саму ідею української незалежності, закидаючи їй різні видумані злочини, а носіїв цієї ідеї знеславити та знищити. Москва руками українських комуністів започаткувала Харківським процесом генеральну атаку на рештки української самобутности як у світському, так і в церковному житті.

Після викриття московсько - большевицькою владою нелегальних СВУ та СУМ, відбулися арешти в Києві, у Всеукраїнській Академії Наук, а на весні 1929 року - по всій Україні.

Щоб залякати народ, Харківський процес СВУ-СУМ був широко розрекламований, і хоч там судили тільки 45 осіб, - процес, насправді вівся над усім українським народом. Перший вирок московського суду в Харкові:

12 обвинувачених, у тому числі й академік Сергій Єфремов, мали бути розстріляні, але згодом цю кару замінено на 8-10 річне тюремне ув’язнення, що стало фактично досмертним ув’язненням, бо більшість із підсудних уже не повернулися додому.

Процес розпочався 9 березня 1930 року. Справа слухалася так званим Особливим складом Найвищого суду УРСР під головуванням Антона Приходька. Склад суду був затверджений спеціальною постановкою ЦВК, чим підкреслювалось особливе значення, яке уряд надавав процесові. Власне кажучи, юристом тут був лише один член суду, Григорій Волков. Інший суддя був І.Соколянський - вчений - педагог, який очолював Інститут дефектології. Запасні судді були дібрані за соціальною ознакою - робітники, селяни, інтелігенція.

Державним обвинуваченим виступив заступник наркома юстиції і генерального прокурора М.Михайлик. Громадськими обвинувачами були секретар ЦК КП(б)У П.Любченко, відомий письменник О.Слісаренко, а також малозначні Кравчук та Соколовський.

Після звільнення з-під варти інженера Коробцова перед судом стали 45 чоловік, серед них 26 наукових працівників, два письменники, два студенти, священик, решта - викладачі шкіл, службовці різних установ, мешканці 8 міст республіки.

Якою могутньою і розгалуженою мала б бути організація, якщо вона створювала свої "центри" в найбільших містах республіки! Виняток, певна річ, становив Харків. Хто б наважився звити контрреволюційне гніздо в Харкові, під носом у пильного ДПУ?

Процесові, зважаючи на його винятковість, дали розгорнуту назву: "Справа контрреволюційної організації, що іменувалася "Спілкою Визволення України" і готувала повалення Радянської влади шляхом збройного повстання".

Як на ті часи, вже в самій назві було закладено вирок. Декларативний, некоректний характер обвинувачення визначив тон усього процесу

Чільне місце в звинуваченні відводилось програмі та статуту СВУ, але такі документи не існували, тому в цілком таємному меморандумі ДПУ "Про контрреволюційну організацію "СВУ" автори, за власним розумінням, сфальсифікували такі її пункти: "думаем, что на суде надо развернуть не только повстанческие и террористические дела обвиняемых, но и медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников. Нам нечего скрывать перед рабочими грехи своих врагов. Кроме того, пусть знает так называемая "Европа", что репрессии против контрреволюционной части спецов, пытающихся стравить и зарезать коммунистов - пациентов, имеют полное "оправдание" и по сути дела бледнеют перед преступной деятельностью этих контрреволюционных мерзавцев. Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде. ( №8/ш.2.1.30г.16-45 Й.Сталин").

Цей документ, власне, знімає якщо не всі, то, принаймні, більшість питань, що виникають при ознайомленні зі справою. Найголовніше ж - чому суд заніс до вироку звинувачення, які навіть відповідним чином не досліджувались і не знайшли ніякого підтвердження у справі, - звинувачення в терорі, в тому числі медичному, і намаганні розв’язати збройне повстання.

Головні обвинувачувані Харківського процесу

Єфремов Сергій Олександрович - видатний політичний діяч, публіцист, історик української літератури, народився на Київщині в родині священика. Освіту здобув у Київському університеті, на юридичному факультеті. Український патріот, арештований радянською владою 1929 року, засуджений в Харкові на смертну кару, обвинувачений у суді, як творець СВУ. В 1930 році суд змінив кару на 10 років ув’язнення. Ув’язнення перебував у різних тюрмах. Помер 31 березня 1939 року у в’язниці м. Ярославля, за три місяці до закінчення строку покарання.

Павлушков Микола Петрович - народився в м.Тулі 1907 року, студент Київського інституту народної освіти. Заарештований 18 травня 1929 року. Засуджений до 10 років позбавлення волі з поражанням у правах на 3 роки. У Соловецьких таборах "трійкою" УНКВС 9 жовтня 1937 року засуджений до смертної кари. Вирок виконано 3.11.1937 року.

За тим же списком до смертної кари засуджено й громадського обвинувача О. Слісаренка. Кажуть, що обидва потоплені у Білому морі на баржі "Клара Цеткін".

Довголітня боротьба українського підпілля, збройна боротьба УПА, відчайдушний змаг нескорених в Україні говорять про те, що Україна бореться і жертвує всім своїм найдорожчим, щоб - за словами священика УАПЦ о.Миколи Чехівського: " хоч не ми, так наші діти й онуки побачили Україну як вільні і незалежну"!

Леся Підопригора