ДО 70-РІЧЧЯ СУМ. НОВІ СТОРІНКИ.

(Кучеренко В. Нові сторінки. До 70-річчя СУМ. // Шлях перемоги. – 22 липня 1995. – ч. 28 (2152). – с.7. )
Все далі від нас відходять дні діяльності наших попередників. Діяльності, про яку відомо так мало. Більшість її сторінок, можливо, назавжди закрито для людського ока— через таємницю, якою були огорнуті існування та дії Спілки. Через конспірацію не велися протоколи та реєстри, І саме відсутність документальних даних дала багатьом змогу заперечувати навіть існування Спілки.

Єдиний шлях дізнатися, виправити розбіжності, розв’язати питання— це безпосередньо послухати свідків, учасників акцій.

На жаль, не вдасться встановити точні списки всіх, хто брав участь у сумівському русі буремних двадцятих, проте розшуки ведуться. І ось, пошук СУМ Харківщини дав наслідки. Ще жива  людина, член СУМ Харківщини ще з початку її існування— Михайло Яковенко.

Навіть зараз, коли тема відкрита для обговорення, розговорити співбесідника було важко. Даються взнаки роки, проведені за ґратами— за те, що був занадто свідомим українцем.

…Прихід М. Яковенка до лав СУМу був виваженим кроком. М. Яковенко був близько знайомий з Б. Матушевським, бував у нього вдома. Декілька обмінів думками з питань українського націоналізму наштовхнули Б. Матушевського на можливість втягнення Яковенка до Організації. Його інтелектуальна підготовка знадобилася при розробці теоретичних засад діяльності. Подальше призначення на роботу в Кіровський Університет було використане як можливість поширення мережі

Сумівський рух у Харкові швидко здобув широке коло прибічників серед студентства провідних ВИШів міста: ХДУ, медичного та політехнічного інститутів, ХІМЕСТу, зооветеринарного інституту. Поширенню руху сприяли прихильно налаштовані викладачі цих ВИШів. Під контролем Організації трималося декілька шкіл: колишня 53-а, 31 -а та інші. Провадилася агітація серед залізничників. Організація користувалася підтримкою з боку УАПЦ.

Робота так само, як і в Києві, провадилася п’ятірками. На збірках відбувалися читання книг з питань націоналізму, котрі збереглися з дореволюційних часів; готувалися агітаційні листівки. Проте молоді було мало цього. Був створений бойовий студентський загін, Після декількох вдалих спроб фізичного терору проти агентів ҐПУ загін почав готувати замах на голову Харківського відділу ҐПУ та декількох партійних керівників меншого калібру. Загін підтримував зв’язки з Гадяцьким  осередком СУМу, на базі котрого був пізніше сформований повстанський загін.

На терені області осередки були сформовані у Куп’янську, Костянтинограді, Козачій Лопані та Лозовій. Ці осередки в основному займалися локальними питаннями: чинили опір повальній колективізації, провадили акції з реквізиції «червоних валок». Після арешту Харківського осередку в районах були підняті повстання.

Так, уже йшов 1930 рік. За спогадами, ще певний час після арешту харківських провідників організація діяла. Але порушення заповіді «розмовляй з тим, з ким треба, а не з тим, з ким можна» призвело до непоправного. Майже всі члени СУМ Харківщини потрапили до лабет ҐПУ.

…Наш співбесідник ие потрапив на публічний процес “удостоївся” лише допитів,— протоколи яких були приготовані ще заздалегідь. Наміри, які приписувалися організації та йому особисто були подекуди просто нездійсненні… Отримав десять років. Вважає, що поталанило- у 1940 р., день у день, вийшов на волю.

На той час, доки йому було заборонено мешкати У Харкові та Києві, М, Яковенко виїхав до родичів на Рівненщину.

Роки, проведені за ґратами, ще більше впевнили його, що діяльність, яку провадили його товариші та він сам і через яку постраждали, була єдино правильною для досягнення національної та особистої свобода.

На Рівненщині Яковенко весь час напружено шукав можливостей продовження роботи в даному напрямку, чим вернув на себе увагу місцевих націоналістичний сил.

Пізніше, під час війни, з початком формування військових загонів УПА, він, не гаючи часу, вступив туди. М. Яковенко згадує, що серед лав УПА був гурт колишніх членів СУМу, котрі якось урятувалися від винищення ГПУ. з них було навіть сформовано декілька мобільних підрозділів.

Через відомі події 1946—47 рр. загони УПА в більшості були винищені або захоплені в полон під час операції «Вісла». Останні були депортовані в СРСР (де опинився і Яковенко). Що їх чекало— відомо. Суд, табори, можливо розстріл. Хоча— про який суд може йти мова? І ось у лічені дні ці тепер уже «трудові загони» перекинуто на північ. Як і за часів Петра І, там потрібні буяй робочі руки. Українські… Невідомо, де б закінчилося життя Михайла Яковенка, коли б  не смерть Сталіна. У 1962 році знайшли можливість полегшити режим утримання йому та «подібним» і відправили у донецьку область на виселки. І знову шалена праця, але— «.. вже на своїй, рідній землі…»

Їх, «буржуазних націоналістів», не визнавали за людей, позбавляли елементарних громадянських прав. Не так від фізичного знесилення, як від постійного ідеологічного цькування, вічно тяжіючого почуття гіркоти за поразку відійшли у вічність ті, хто виніс роки боротьби. Майже не залишилося людей, які б допомогли сплести короткі нитки повідомлень у чітку мережу знання. І все ж… СУМ Харківщини знайшов ще двох— Миколу Сарма-Соколовського (зараз живе у місті Новомосковськ Дніпропетровської області) та Валер’яна Крамаренка (м. Ватутіно, Черкаської області). їх повідомлення дали поштовх до нових вислідів у дій галузі. Пошук триває…

 

Вікторія КУЧЕРЕНКО

Також може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *