Окупація починається з мови
Пригадуєте, як десь років так чотири-п’ять тому в Україні активно нав’язували думку про «прогресивних» білінгвів – громадян України, які вільно володіють і користуються українською і російською, та «обмежених ретроградів» – україномовних.
Років два тому білінгви непомітно зникли, «як роса на сонці», а їм на заміну прийшли російськомовні українці-патріоти. А їхнім антиподом стали не просто «обмежені та ретроградні», а ще чи не «агенти Кремля» – україномовні «вишиватніки».
Нині вже неприховано говорять про російськомовних українців без прив’язки до патріотизму. Патріотизм нині вже не в моді. А патріоти подаються виключно як «бандити й хулігани». Реалізовують проект України без українців.
Окупаційномовні стали монополістами влади, телепростору, навіть Збройних Сил та спецслужб. І це в країні, де українці становлять понад 80% населення, і яка, за всіма класичними канонами, є моноетнічною. Це і є режим внутрішньої окупації. Тільки політику коренізації (мімікрії окупантів і пристосування під більшість – так завжди роблять на початкових етапах окупації), замінили неприхованою колонізацією.
Чи посилює це державність?
Звісно, ні. Подібна політика впродовж 23 років реалізовувалась у Криму і на Донбасі. І фактично анексія Криму та Донбасу розпочалася не у 2013 році, а у 1991-му, коли ці регіони віддали на відкуп посібникам і агентам окупантів. І здача Криму розпочалася теж тоді.
Бо замість того, щоб підтримати, повернути до власної ідентичності понад 25% етнічних українців Криму, опертися на них, як на ядро державності; одержавити, а отже – українізувати решту населення півострова, Крим було віддано «москалям на пашу». Спочатку мовну, інформаційну, далі – світоглядову та ідеологічну. І, зрештою, після цього «коврового бомбардування» в Крим прийшли танки і літаки. А «зелені чоловічки» легалізували по факту наявну окупацію.
Схожа помилка робиться зараз і на Донбасі, де замість підтримки української етнічної більшості, повернення їй ідентичності, передусім мовної, влада заграє з окупантами, а українців далі утримує у становищі паріїв.
Чим це закінчиться у довгостроковій перспективі – відомо. Погляньмо на Крим.
Тепер ця політика перейшла у Київ і неприховано реалізується з владних кабінетів. То в мене питання, хто насправді є рукою Москви і розхитує човен?
Очевидно, що на просторі нашої країни може бути збудована виключно національна державність – Велика Україна. Або ж країна буде колонізована, держава знищена, а українці матимуть статус, який має корінне населення Америки чи Чукотки, у кращому випадку. Тому політика українізації та одержавлення української нації та національних меншин – це і є ключовим завданням національної безпеки.
Юрій Сиротюк
